ОСІНЬ

Я люблю тебе дивним коханням,
Наче попіл, занурений в лід,
Наче тугу за сподіванням,
Що давно вже залишило світ.

Я люблю промовляти негучно
«Я люблю тебе», − мовна жага,
Може, бридко тобі і незручно,
Тому милість твоя нелегка.

Я люблю, слів бездонних замало
Задля сили земних обертань –
Моє серце тебе не пізнало,
Але купа майбутніх пізнань.

Не забудь повертатися вчасно,
Пам’ятай про моє небуття,
Із дощем, зачарованим рясно
Калатати у дні вороття.